Сутність позакласної музично-виховної роботи в школі

Великий внесок у розвитку теорії й практики виховання учнівської молоді в позакласній і позашкільній діяльності вніс видатний український педагог В.Сухомлинський. У його працях простежуються майбутнє школи, системи народної освіти, процес соціалізації особистості і забезпечення впливу на неї всіх суспільних відносин: виробничих, ідеологічних, правових, моральних, сімейних.

Сухомлинський був глибоко переконаний, що можливості для всебічного розвитку школярів у позакласні години дуже широкі, а здібності й нахили дітей – багатогранні. Треба тільки знати і уміти відкривати їхні таланти й розвивати їх. Він вважав, що необхідними умовами правильної організації вільного часу школярів є чітка організація всієї системи та структури виховної діяльності з учнями в позашкільному середовищі, за місцем проживання; різноманітність методів і форм виховної роботи, вивчення інтересів дітей; практична спрямованість занять; зацікавленість дітей та учителів у цій роботі; створення у школі, за місцем проживання, умов, що впливають на розвиток у дітей умінь та навичок самостійної організації свого дозвілля.

«У кожного учня – підкреслив В.Сухомлинський, – є задатки якихось здібностей. Ці задатки як порох і щоб їх запалити, потрібна іскра».

Формування музичної культури школярів є важливим завданням сучасної педагогіки. Учитель має розвинути чутливість і потяг дітей до музики, ввести їх у світ добра й краси, відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, навчити захоплюватися неповторністю музичних творів. Важлива роль у вихованні учнів належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час. Таку роботу називають позаурочною (або позакласною). Позакласна робота спрямовується на задоволення інтересів і запитів дітей, природно доповнює уроки музичного мистецтва і має на меті розширювати музичний кругозір дітей, поглибити одержані музичні знання, а також удосконалювати виконавські навички і вміння.

Що слід розуміти під змістом позаурочної діяльності? Наведемо положення з Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах: «Зміст художньо-естетичного виховання школярів у позаурочний час має спрямовуватися на узгодження системи цінностей суспільства, комплексу функцій мистецтва у формуванні духовного світу особистості з можливостями їх сприймання кожним індивідом у процесі інтерпретації. У позаурочний час створюються сприятливі умови для реалізації творчого потенціалу школярів у різноманітних формах: художніх гуртках і студіях, виконавських колективах (хори, музичні, танцювальні, фольклорні ансамблі), самодіяльних театрах, у формі клубів, які спрямовані на інтегрування різних напрямів мистецького життя. До традиційних виконавських форм залучення школярів до музичного мистецтва в позаурочний час належать – хор, ансамбль, гурток любителів музики. Участь школярів у музично-виконавчій творчості сприяє розвиткові музичних здібностей, активізує мистецьке спілкування й самовираження».

Організація позаурочної діяльності у відповідності з виховною метою – це суспільно-корисна і пізнавальна спрямованість всіх видів діяльності. Всі позаурочні справи, заняття учнів повинні бути корисним і потрібним для них, для дому, для школи, формувати свідомість і поведінку особистості. Характерною особливістю позакласної роботи є те, що вона здійснюється на принципі добровільності. Позакласна робота є багатогранною, різнобічною за своєю тематикою, учні можуть вибирати добровільно той вид позакласної роботи, який найбільш повно задовольняє їх потреби. Але слід враховувати і таке: учні початкових класів не можуть самотужки оцінити свої можливості, тому батьки і вчителі дуже делікатно і тактовно можуть переконати конкретних учнів вибрати той чи інший вид позакласної діяльності, який допоможе їм найбільш повно проявити, виявити свої здібності.

Згідно діючої програми «Музичне мистецтво», найдоступнішими видами масової музичної діяльності та основою уроку музичного мистецтва в школі є хоровий спів і слухання музики. Значно менше використовуються такі цікаві і корисні для музичного розвитку дітей види роботи, як гра на дитячих музичних інструментах і музично-ритмічні рухи, тому заслуговує на увагу питання про ширше залучення школярів до музикування та рухів під музику у процесі позакласної музичної роботи. Ця проблема є особливо актуальною в роботі з молодшими школярами, які ще відзначаються нестійкістю інтересів, недостатнім розвитком музичних здібностей. Учні повинні проявити себе в різних видах музичної діяльності, щоб в наступних класах обрати один з них для гурткових занять.

Оптимальний зв’язок між навчальною і позакласною музичною діяльністю школярів є важливою умовою прилучення їх до художньої культури, до вміння сприймати і оцінювати твори мистецтва, умовою формування естетичних смаків. Широке розповсюдження технічних засобів, постійне звучання музики, часто досить сумнівної якості, іноді викликає бажання займатися не самостійним музикуванням, а обмежитися видами музикування, що не потребують активної співтворчості. Одне з головних завдань позакласної музичної роботи – зробити активні заняття музичним мистецтвом постійною потребою дитини, об’єктом її захоплення й інтересу.

Позакласна музична робота вимагає постійного тісного зв’язку з навчальною діяльністю, цілеспрямованого керівництва. В свою чергу на уроках дуже важливо підтримувати інтерес до справи, якою можна зайнятися в гуртках. Участь у позакласній роботі відкриває перед школярами можливість поглиблено займатись тим, що їх приваблює. Основною вадою позакласної і позашкільної роботи часто є відсутність її чіткої організації і координації з класно-урочною формою занять. Предметні гуртки часто набувають споглядально-розважального характеру, в них або відсутня достатня інформативність, або навпаки, вони страждають перевантаженістю інформацією. Проте копіювання уроків чи перетворення занять гуртка в їх продовження породжує інертність і байдужість учнів. Тому поступово гурток розпадається. Чим цікавіше і різноманітніше будує гурток свою роботу, тим більшим стане його учнівський склад.

Якщо творчий елемент повинен бути в обов’язковому порядку у класній роботі учнів, то в позакласній він повинен виступати в новому вигляді, сприяючи самовираженню особистості дитини.

Мистецтво наповнює вільний час дітей соціально цінним змістом. Заняття тим чи іншим видом мистецтва мають величезне виховне значення незалежно від того, на якому рівні майстерності здійснюється ця діяльність. Тому при організації позакласної роботи слід керуватися правилом: ніяких обмежень за ознакою обдарованості. В гуртки повинні залучатися всі діти, і завдання тут полягає у тому, щоб у кожної дитини знайти творчу жилку, розбудити і розвинути творчі задатки. Мистецтво може пробуджувати творчі здібності людини навіть тоді, коли вони ще дрімають і не мають опори для себе в життєвому досвіді. До цього слід додати, що позакласна діяльність більш, ніж навчальна, накопичує досвід творчої діяльності, оскільки дає можливість учням випробувати свої сили в різних її видах.

Педагогічна творчість як запорука реалізації виховних можливостей музичного мистецтва в сучасному освітньому середовищі

Для розкриття сутності проблеми розвитку педагогічної творчості студентів музичного відділу застосовано такі наукові методи дослідження, як теоретичне вивчення та аналіз наукових джерел з музичної педагогіки, методики музичного виховання, психології.

Теоретичним підґрунтям побудови системи фахової підготовки вчителя до виховання дітей сьогодні слугують численні концепції виховного процесу, створені провідними науковцями України та близького зарубіжжя, зокрема: концепція особистісної орієнтації виховного процесу (І. Бех); концепція виховання як саморозвивальної відкритої системи (О. Киричук); концепція виховання творчої особистості (В. Моляко); концепція позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи (С. Гончаренко), концепція формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей (О. Сухомлинська); концепція реалізації виховного потенціалу початкової освіти (О. Савченко); концепція суб’єкт-суб’єктної виховної взаємодії (А. Бойко); концепція прилучення вихованців до національних цінностей (О. Вишневський); концепція виховання дитини як людини культури (Є. Бондаревська) та ін.

Аналіз останніх педагогічних досліджень засвідчує, що проблема професійної підготовки вчителя до оперування мистецькими засобами у виховному процесі все частіше піднімається у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників (В. Дряпіка, Л. Коваль, М. Лещенко, Г. Локарєва, Н. Миропольська, О. Олексюк, О. Отич, О. Ростовський, Г. Тарасенко, Г. Шевченко та ін.). Науковці неодноразово порушували питання про неповну реалізацію естетико-виховного потенціалу мистецтва в загальноосвітній школі. Проте цей недолік чітко корелюється з недостатньою фаховою підготовкою вчителів до музично-виховної роботи з дітьми. Розробляються наукові положення щодо удосконалення мистецької освіти вченими та практиками (Б. Брилін, М. Букач, Л. Масол, Н. Миропольська, В. Орлов, Г. Падалка, О. Рудницька, О. Щолокова, Б. Юсов).

Значний інтерес дослідники виявляють до формування виховного потенціалу вчителя. Ця проблема вивчається у тісному взаємозв’язку з педагогічною творчістю (В. Андрущенко, В. Вербець, Н. Гузій, В. Загвязинський, І. Зязюн, Н. Кічук, Н. Ничкало, М. Поташник, С. Сисоєва, М. Чобітько та ін.) та впровадженням інноваційних технологій професійної освіти вчителів (І. Богданова, Р. Гуревич, М. Кадемія, А. Коломієць, О. Пєхота та ін.).

Творчість як важлива ознака педагогічного процесу нині набула особливої актуальності. Як сфера особистісної самореалізації вчителя, вона склала основу досліджень таких учених, як Л. Біблієнко, О. Волошенко, С. Сисоєва, Т. Сущенко та ін. Праці цих учених доводять, що педагогічна творчість виступає необхідною умовою становлення майбутнього фахівця, його самопізнання і саморозвитку. Дослідження науковців вказують на те, що творчий потенціал сприяє зростанню професіоналізму. Міра розвиненості творчого потенціалу обумовлює характер педагогічної взаємодії вчитель – учень і забезпечує перетворювальні процеси в особистісних структурах обох сторін. Творчий потенціал ґрунтується на рефлексивній здатності і тому виступає чинником самодослідження і саморозвитку. Творчий потенціал можна і необхідно формувати, а в подальшому розвивати. Оскільки сферою актуалізації творчих потенцій є творча діяльність, вона повинна бути організована, методично забезпечена і спрямована на нарощування і постійне функціонуваня творчого потенціалу студента. Особливого значення в цьому плані набуває підготовка вчителів мистецьких дисциплін. Мистецтво як простір особистісної самореалізації сприяє самовираженню, самоствердженню студентів, допомагає усвідомити власне «Я», осмислити співвідношення себе зі світом. Окрім того, мистецтво виступає в якості важливого способу збереження, утримання і «тренажу» найцінніших резервних здібностей людини, забезпечуючи розвиток усього комплексу можливостей в їх сукупності й цілісності.

Ідея творчого характеру педагогічної діяльності не нова для педагогічної думки. А. Макаренко, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі та ін. у своїх працях трактують педагогічну діяльність як творчий процес. У сучасних умовах ця проблема знову актуалізується, їй присвячено значну кількість сучасних публікацій (В. Загвязинський, І. Зязюн, О.Лобова).

Творчість у філософському словнику визначається як процес діяльності людини, що створює якісно нові матеріальні й духовні цінності. Творча діяльність не містить шаблонів, вона є проявом індивідуальності людини. Навчити творчості взагалі неможливо, але можна й необхідно сформувати передумови до творчої праці, закласти у структуру навчальної діяльності умови для розвитку пізнавальної активності майбутнього педагога.

Виходячи з аналізу педагогічної літератури, поняття «творча особистість педагога» не зводиться до проблеми педагогічного таланту чи педагогічних здібностей. «Особистість – поняття багатогранне, і її характеризують не лише здібності і обдарування, та й вони не розвиваються окремо від інших притаманних людині якостей... Педагогічна творчість передбачає наявність у вчителя комплексу загальних якостей, що характеризують будь-яку творчу особистість, незалежно від виду діяльності: ерудиції, почуття нового, здатності до аналізу і самоаналізу, гнучкості і широти мислення, активності, волі, розвиненої уяви» – зазначав В. Загвязинський.

Вище зазначені положення мають безпосереднє відношення до проблеми формування творчого потенціалу вчителя музичного мистецтва. Ця професія поєднує в собі різні галузі знання: філософію, естетику, соціологію, психологію, педагогіку, культурологію та різні види мистецтва. Керуючись цим, вчені (С. Горбенко, Т. Ковалюк) виокремлюють два загальні напрямки у фаховій підготовці вчителя-музиканта: соціально-педагогічний і спеціальний. До соціально-педагогічного автори відносять морально-політичну, загальнокультурну, психолого-педагогічну підготовку, до спеціальної – музично-теоретичну, інструментальну, вокальну, диригентсько-хорову й методичну. Лише дієвий, органічний взаємозв’язок цих складових забезпечить фаховий професіоналізм вчителя музики.

Наукові дослідження сучасних учених свідчать про багатопрофільність вузівської підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва. За роки незалежності України музична педагогіка торкалася різних аспектів професійного становлення студентів музичної спеціалізації:

• удосконалення педагогічно-методичних умінь майбутнього фахівця (Н. Вакарчук, Т. Дорошенко);
• розвиток психологічних процесів студентів-музикантів (Н. Бєлая, І. Гринчук, Н. Палєха);
• поліпшення виконавського рівня майбутнього педагога (Г. Алексєєва, Н. Згурська, А. Кречківський, Р. Осипець, З. Хоменко;
• художньо-естетичний розвиток суб’єктів навчання (Л. Масол [20, 21], Г. Падалка, О. Рудницька, Л. Яковенко )
• здатність до музично-творчої діяльності (М. Антків, Л. Баренбойм, О. Олексюк, Г. Падалка, Т. Родіна ).

Але, найпередовіші педагогічні теорії, найсучасніші системи та методи навчання, якими озброєні студенти, не зроблять навчального процесу ефективним. Ми вважаємо, що вирішальну роль у навчанні та вихованні відіграє завжди особистість учителя. Особистість педагога виступає і джерелом розвивального впливу навчання, і зразком, еталоном ставлення до справи, відданості ідеї, і інструментом переконання і навіювання, тобто відіграє визначальну роль у визначенні всіх педагогічних завдань. З особистістю педагога тісно пов'язаний і творчий бік навчання. Педагогічна творчість неможлива без широкого світогляду, культури, без розвитку здібностей і прагнення вчителя до пошуку більш досконалих систем навчання.

Спрямованість розвитку особистості студента-практиканта визначається передусім його світоглядом, моральними ідеалами. «Творчій особистості вчителя притаманна особлива педагогічна захопленість, спрямованість на оптимальні результати виховання і навчання, глибока повага до особистості дитини або підлітка, віра в його можливості... Педагогічна захопленість – одна із найважливіших передумов педагогічної творчості», – зазначав О. Ростовський.

В. Загвязинський у своїй статті «Педагогічна творчість учителя» зазначає про нерозривність загальних і специфічних рис особистості вчителя і все це умовно відносить до таких інтегральних якостей: спрямованість, знання, здібності, уміння, особливості характеру. А здібності, як відомо, формуються і розвиваються тільки в діяльності. Творчі здібності розвиваються в діяльності, що вимагає творчості.

Аналіз кожного з вище зазначених аспектів дозволяє стверджувати, що вчитель музичного мистецтва – це педагог і музикант в одній особі. Тому його творчий потенціал поєднує в собі педагогічно-методичну й музичну творчість. Як будь-який інший за фахом учитель, він весь час знаходиться у нетипових педагогічних ситуаціях, які вимагають швидкого прийняття рішень, миттєвого узгодження різних протиріч, тобто які актуалізують здатність до педагогічної імпровізації. Педагогічна імпровізація вчителя музичного мистецтва є «об’єктивною складовою навчально-виховного процесу, яка виступає засобом інтуїтивного пошуку оперативного розв’язання суперечностей між усталеними, традиційними прийомами музично-виконавської і виконавсько-мовленнєвої діяльності та несподіваною ситуацією взаємодії вчителя й учнів, що потребує нестандартного застосування цих прийомів». Педагогічна імпровізація базується на таких якостях, як кмітливість, винахідливість, здатність до вільного оперування своїми знаннями, досвідом, що в свою чергу обумовлюється мірою внутрішньої свободи, спроможності швидко орієнтуватися в тих чи інших обставинах. Опрацювання цих навичок відбувається у процесі моделювання педагогічних ситуацій, максимально наближених до умов школи.

Педагогічні вміння й навички вчителя музичного мистецтва залежать від його ерудиції, обізнаності в різних галузях науки і мистецтва. Як фахівець, вчитель повинен легко орієнтуватися у художньо-мистецьких напрямках, стилях композиторів-класиків, жанрових різновидах, володіти міцною базою музично-теоретичних знань, гарно співати, виразно виконувати музичні твори, володіти хормейстерськими навичками, вміти цікаво побудувати бесіду, залучаючи інші види мистецтва, методично грамотно поєднувати різні моменти заняття. При цьому бути емоційною людиною, щоб діти захопилися особистістю вчителя і виявляли інтерес до його уроків та позакласних занять.

Роль музичного мистецтва у вихованні творчої особистості

Перебудова системи освіти в нашій країні та оновлення її змісту в умовах національного відродження неможливі без пошуку нових підходів у розвитку музичної освіти, інноваційних методик побудови навчально-виховного процесу. Сучасне музичне виховання орієнтується на формування ціннісного ставлення до музичного мистецтва, яке ґрунтується на соціально-художньому досвіді і виявляється через музичну культуру особистості. Музика бере участь у вихованні людей і перетворенні суспільства в пізнавальних цілях, формуючи інтелект і моральні якості, стимулюючи творчі здібності, сприяючи соціалізації. Завдання виховання молоді засобами музичного мистецтва можуть успішно вирішуватися лише за умови широкого і творчого застосування того цікавого, що надбано вітчизняною педагогічною практикою та науково-педагогічною думкою.

Виховна роль музичного мистецтва високо оцінюється філософською (Ю. Афанасьєв, О. Лосєв, Л. Мазель, В. Мазепа, В. Ражніков, О. Семашко, А. Сохор, Г. Ципін, В. Цукерман та ін.), психологічною (Б. Ананьєв, Л. Виготський, Є. Крупник, В. Медушевський, О Мелік-Пашаєв, Є. Назайкинський та ін.) і педагогічною (В. Сухомлинський, Д. Кабалевський, Л. Масол, Г. Падалка, О. Ростовський, О. Рудницька, О. Щолокова та ін) думками.

Музичне мистецтво поліфункціональне. Музика – це засіб просвітництва, бо передає від покоління до покоління досвід, факти і знання. На уроках музики перед дітьми розкривається світ звуків, світ музичних образів. В основі кожного музичного твору – життя з його різноманітністю. Музика – засіб пізнання світу і самопізнання: проспівані пісні, почуті твори по-особливому зв'язують кожну дитину з життям, розкриваючи риси прекрасного в повсякденному житті, допомагаючи зрозуміти інших людей і себе, як частину світу.

Музика містить в собі величезні виховні можливості. Музику справедливо називають мовою серця. Вона є одним з наймогутніших засобів спілкування і згуртування людей, утвердження моральних ідеалів, формування естетичного ставлення до дійсності. Музика виховує культуру почуттів, є важливим засобом формування особистості. О. Ростовський вважає, що культурі почуттів дитину потрібно вчити так само наполегливо, як навчати основам наук. Мистецтво справляє на людину цілісний та особистісний вплив: включення в процес сприймання всієї особистості (почуттів, уявлень, інтелекту, пам'яті); в процесі співпереживання дитина ототожнює себе з героєм. Специфіка естетичного впливу музики полягає в тому, що вона викликає естетичні переживання, спонукає до мислительної діяльності, організовує відповідну настроєність духовного світу людини. Особистість людини виховується і розвивається в найзначимішому для неї напрямі. Виховання людини музикою має найдоцільніше спрямування на розвиток духовного світу кожної особистості і пов'язане з соціальним, загальним психічним розвитком учня, здійснюється в контексті становлення цілісної особистості людини.

Д. Кабалевський зазначав: «Значення музики в школі далеко виходить за межі мистецтва. Так само як література і образотворче мистецтво, музика рішуче вривається в усі сфери виховання, освіти наших школярів, є могутнім, і нічим не замінним засобом формування їх духовного світу».

Музика грає провідну роль в розвитку емоційної сфери. Дійсно художня музика володіє особливою, неповторною властивістю викликати в людини благородні почуття і переживання. Незмірно збагачується людина, яка може сприйняти, пережити, зробити своєю частину цього багатства. Світ її почуттів робиться в багато разів яскравішим, різноманітнішим, глибшим. Пригадаємо вислів Д.Шостаковича: «Дякуючи музиці, людина піднімається на такі духовні вершини, де люди бувають тільки в хвилини найвищого напруження пристрастей, в хвилини критичні і рішучі».

Музика впливає на розумовий, інтелектуальний розвиток дитини. Фізіологи говорять, що ключ від розумового розвитку дитини лежить в емоційній сфері. Музика пробуджує в дітях творчу уяву, фантазію, прагнення вдосконалюватися. Наприклад, всім відомо, що Японія – найбільш розвинена в технічному плані країна. Естетичному вихованню там надається великого значення: в школі заняття музикою і образотворчим мистецтвом є кожного дня.

Музика формує вольову сферу особистості. Слухаючи музику великих майстрів ми вдосконалюємо свої риси. Про виховну роль музики писали філософи, вчителі, музиканти, педагоги. В епоху Древньої Греції музиці відводилась роль вчителя, що виховує душу. Вважалось, що з допомогою музики людина може стати мудрою, мужньою, доброю, недарма російський письменник і філософ В. Бєлінський писав: «Якщо людина вивчає добре математику, вона стає великим математиком, якщо вивчає фізику – стає фізиком. А якщо людина вивчає музику, вона стає людиною».

Отже, музичне виховання актуальне саме в світлі нових підходів до розвитку духовної культури дитини як до цілісної і самоцінної особистості. Цей розвиток може відбуватися тільки в процесі музичної практики, на музичному матеріалі, спеціальними методами, властивими музичному мистецтву. Музичне сприймання – основа музичного виховання особистості. На ньому ґрунтується кожний вид музичної діяльності. Видатний психолог Б. Теплов розглядав естетичне сприймання музики як активну діяльність, якій потрібно навчати, як і всякій іншій. Уміння слухати і чути музику не є вродженою рисою. Пізнавально- творчі можливості учнів розвиваються у спілкуванні з музикою, в процесі цілеспрямованого аналізу музичних творів. Тільки власна діяльність відкриває шлях до глибоких переживань, естетичної насолоди, високих художніх смаків.

Музика пробуджує в дитини уявлення про високе, величне, прекрасне в ній самій.

Гуманістичний напрямок сучасної освіти відкриває нові шляхи вдосконалення фахової підготовки майбутніх учителів. Суттєва роль у цьому процесі відводиться усвідомленню індивідуальної сутності кожної особистості, визначенню її потенційних можливостей, розвитку творчих здібностей. Інтеграційним чинником саморозвитку особи виступає її творчий потенціал. Він характеризується наскрізністю проявів і, тим чи іншим чином, проникає в усі сфери життєдіяльності людини та впливає на них. Гуманітаризація освітнього процесу як пріоритетна суспільна проблема вимагає стрімкого підвищення статусу мистецтва в системі професійної підготовки студентської молоді. Сформована здатність до художнього пізнання світу великою мірою сприяє розумовому вихованню, адже збагачує інтелектуальні процеси.

Фахова підготовка вчителя музичного мистецтва зобов’язана вповні використовувати мистецькі фактори. Художнє пізнання світу, активно впливаючи на мотиваційну сферу особистості педагога, визначає повноцінний розвиток його загальної культури. Завдяки грамотному емоційно-художньому супроводу входження в професію, фахові координати молодих учителів набувають завершеності, цілісності, а також наповнюються особистісним смислом ставлення до професії. Суспільство очікує від педагога не лише трансляції знань, але й плідної культурно-ціннісної взаємодії з вихованцями з метою успішного виховання молодих поколінь.

Незамінним засобом культуротворчої роботи в школі як вчителя музичного мистецтва, так і вчителя початкових класів повинна бути музика. Її творчий потенціал зобов’язує педагога до пошуку нетривіальних форм музично-виховної роботи з учнями. Проте готовність вчителів до творчо-інтерпретаційного використання музики в навчально-виховному процесі поки, на жаль, залишається невисокою. Переважає просвітницький підхід до використання музичного мистецтва в освітньому процесі сучасної школи. Його ціннісно-виховний потенціал у більшості залишається нереалізованим, оскільки вчитель неготовий до художньої інтерпретації музичних образів та адекватного їх застосування у позакласній виховній роботі з дітьми.